Голіцин Олександр, Русін Олександр та Дудка Сергій, студенти-практиканти Київського національного університету ім. Тараса Шевченко. Факультет: філософський; напрямок: політологія.
«Казнить нельзя помиловать»
Законопроект розроблений народними депутатами Голубом О.В., Симоненком П.М. передбачає «можливість застосування – як виняткової міри покарання – смертної кари за умисні вбивства, вчинені з особливою жорстокістю…» В законопроекті говориться про збільшення кількості умисних вбивств, але проглянувши відгук Юридичної академії Ярослава Мудрого там можна знайти, що станом на 2000 р. зареєстровано 4806 умисних вбиств, а за 2007 р. – 2906 умисних вбивств. Звідси ми бачимо, що і без смертної кари кількість умисних вбивств знижується щороку. Але дослідники виявили цікаві закономірності, щодо кількості умисних вбивств в країнах де введена смертна кара: так, за данними викладачів університету Еморі, кожна страта злочинця попереджає у середньому 18 вбивств, (за данними інших дослідників ці данні коливаються в діапазоні від 3 до 14). Дослідники Хьюстонського університету підрахували, що введений в 2000 р у дію мораторій на смертну кару у штаті Іллінойс (США) прямо чи побічно спровокував вбивства 150 чоловік за чотири роки. Професори цього ж університету вважають, що чим швидше смертний вирок приводиться у дію, тим сильніший ефект на злочинців: скорочення очікування страти на 2,7 роки утримує злочинців у регіоні як мінімум від одного вбивства. Серед більшості проблем, які обговорються в нашому суспільстві, стоїть питання про вищу міру покарання – смертну кару. Чи порушує вона права людини, чи являється вона фактором, який стримує злочинність? Чи використовувати її в сучасний період розвитку суспільства, чи відмовитись від неї? Це помста злочинцю, і якщо помста, то чи має суспільство право на неї? На ці питання відповідають різні групи людей, за різним напрямом роботи. Аналіз міжнародних актів дозволяючих використання смертної кари дозволяє нам виявити два напрямки – обмеження випадків, в яких вона передбачається в законі і призначається тільки при скоєнні самих тяжких злочинів. Але Відповідно рішенням Верховної Ради України від 22 лютого 2000 р. прийнято Закон «Про внесення змін до Кримінального кодексу, Кримінально-процесуального кодексу (КПКУ), Виправно-трудового кодексу України, який виключає з Кримінального кодексу України (в редакції 1960 року) смертної кари і встановлений вид покарання – довічне позбавлення волі, який є більш м який порівняно зі смертною карою. Згодом був прийнятий Закон України від 28 листопада 2002 року за №318 –IV ратифікувала протокол №13 до конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який стосується скасування смертної кари за будь-яких обставин, тобто Україна скасовує смертну кару. Як ми бачимо з аналізу статистичних даних світу, не дивлячись на те, що в цілому суспільство з розумінням відноситься до призивів про скорочення смертної кари, Але ця тенденція далеко не всезагальна.. Відношення населення США до смертної кари - різне, Число прибічників (число противників зазначено в дужках) в різні роки складало: в 1978 р. – 62% (27%); в 1981 р. - 66% (25%); в 1985 р. - 72% (20%); в 1987 р. - 79% (16%); в 1991 р. - 76% (18%); в 1994 р. - 80% (16%); в 1995 р. - 77% (13%). У Литві, наприклад, останнє соціологічне опитування проведені у 1996 р. Компанією «Балтійос тірімай», показали, що 75% опитуваних висловилися за збереження смертної кари і лише 15% - за її відміну. Практично ідентичні результати дають опитування у Польщі, Литві і Естонії. В основному це пояснюється ростом злочинності. Але ми баяимо, що проблема смертної кари складна і неоднозначна, не можна вирішити її не зваживши всі за і проти, не керуючись реаліями життя. Одним з найпопулярніших аргументів проти смертної кари є «негуманність» смертної кари. Тобто ніхто не має права позбавляти життя людину і кожен має право на шанс реабілітуватися. Але чи потрібен шанс серійним вбивцям? Такі люди маюсь серйозні психічні проблеми і навряд чи виправляться. А ще у наших тюрмах, нажаль, умови утримання засуджених залишають бажати кращого. І, виходить, не відомо, що краще – сидіти до кінця днів у маленькій камері і харчуватися на декілька гривень на день, чи піти з життя. Противники смертної кари також часто посилаються на судові помилки при винесенні вироків. На протязі останнього десятиліття мали місце страти засуджених, чия вина викликала серйозні сумніви. Бували і випадки звільнення з-під варти після того, як перегляд справи показав, що осудження помилкове. Виявити кількість страчених, які виявились невинними , неможливо (у дослідженні, опублікованному у 1987 році, відмічалося, що у США тільки у нинішньому сторіччі страчені 23 невинних людини). Після смерті засудженого судовий контроль чи розслідування з ціллю виявлення можливої помилки проводяться різко. Дослідження, проведені у США у 1987 році, показало, що за 1900-1985 роки 350 людей, засуджених за злочини, які караються смертною карою, були насправді невинні. А також багато людей, які були засуджені на тривале ув’язнення (за судовою помилкою) гинули у тюрмах, кінчали життя самогубством, або їх просто «потроху вбивали». Можливо таких підхід виглядає жорстоким, але краще не мучити людей і дати можливість гідно померти, будучи чистим перед собою і перед Богом (звісно, якщо це має значення для злочинця). Щодо вікового бар’єру в якому можна застосовувати цю міру покарання необхідно відмітити, що більшість країн – членів ООН дотримуються рекомендації о невживані смертної кари до людей, скоївших злочин у неповнолітньому віці. Разом з тим дана норма прийнята не в усіх країнах. Організація Міжнародна амністія приводить список лише 72 країн, які встановили 18-річний вік, деякі країни збільшили віковий бар’єр до 20 років (Болгарія, Угорщина, Куба), до 21 року (Греція) і до 22 років (Парагвай). Міжнародна амністія називає ще 12 країн, що не допускають смертної кари до осіб, які скоїли злочин у віці молодше 18 років, оскільки вони підписали деякі міжнародні конвенції. Таким чином, 18 років – це той міжнародний стандарт мінімального віку, при досягнені якого можливе застосування смертної кари. Також застосовується вікове обмеження застосування смертної кари до літніх людей. Такі норми відомі в деяких країнах. Так в Монголії смертна кара не розповсюджується на людей старіших 60 років, в Гватемалі і Судані – 70 років. Обмеження застосування смертної кари до вагітних жінок і жінок взагалі. У законопроекті сказано, що рішення щодо смертної кари має бути встановлене за участю присяжних. Я хотів би звернути увагу на досвід Росії з цього питання. Смертна кара за Конституцією РФ (ст. 20) розглядає її як міру виключну, яка приймається виключно судом присяжних. Але суд присяжних у Росії діє експерементально тільки в дев’яти регіонах і перспектив на розповсюдження по всій Росії немає і було визнано, що суд присяжних - це занадто дорога і малоефективна форма правосуддя на даному етапі. Конституційних суд Росії пішов далі конституції – він визнав, що і суд присяжних не в праві виносити вирок у вигляді смерної кари, доки він не буде присутній в усіх суб’єктах федерації. Мухаммад Саід Тантаві (Muhammad Sayd Tantawi) - головний імам єгипетського ісламського університету Аль-Азхарґ сказав в інтерв’ю місцевій газеті: «Смертна кара це одне із велінь Аллаха, її відміна означає відміну правил, продиктованих Аллахом». «Існування смертної кари не має на увазі, що вона повинна прийматися у кожному випадку», - говорить він, додав, що ситуація і можливість використання інших покарань повинна оцінюватись в залежності від здійсненого злочину.
На даний момент в Україні смертна кара є забороненою Конституцією, не згадується в кримінальному та кримінально-процесуальному кодексі України. До того ж Конституційний суд України в 1999 році визнав смертну кару явищем не легітимним і таким що суперечить правам людини і міжнародним конвенціям асамблеї ради Європи, під якими стоїть підпис і нашої країни. Не зважаючи на всі ці обставини Народні депутати Симоненко М.П. і Голуб О.В., подали на розгляд законопроект №1048 в якому йдеться про повернення смертної кара як вищої міри покарання. Разом з тим законопроект має багато технічних і практичних перепон. По перше, необхідно денонсувати міжнародні конвенції №6 і №13. По-друге, потрібно проігнорувати рішення Конституційного Суду України №14 – РП (99) (конституційне подяння до Конституційного Суду України ініційоване 51 народним депутатом) «про невідповідність Конституції України ст.ст. 24,58,59,60,93,1901 ККУ в частині, що передбачає смертну кару як покарання. По-третє, інше питання щодо розгляду цих справ присяжними. Однак у кримінально-процесуальному законодавстві інститут присяжних відсутній. Ці питання не регулюються Кримінальним кодексом (як ми знаємо з пояснювальної записки зміни пропонуються лише до ККУ), а Кримінально-процесуальним кодексом, Виправно-трудовим кодексом України (ВТКУ). Отже, пропонований пункт відносно суду присяжних, я вважаю потрібно допрацювати і запропонувати авторам законопроект про зміни до КПКУ, ВТКУ, а також інших нормативних актів, що як наслідок врегулює діяльність суду присяжних. І, що важливо потрібно, ще дописати Яку саме форму виконання смертної кари пропонують автори законопроекту №1048. Важливо додати, що Верховний Суд України у відгуку до законопроекту №1048 постановив, що 1948 р. Загальна декларація пав людини прямо не забороняє смертну кару, а міжнародним пактом «Про громадянські і політичні права 1966 р. дозволяється виносити смертну кару відносно до закону. І тому рішення проблеми смертної кари в Україні так і залишиться зашифрованою фразою без знаків пунктуації: «Казнить нельзя помиловать».
